Позбавлений (самопереклад)
Позбавлений музи поет отруївся неврозом,
Вся кров його — кава й найкращий етиловий спирт.
Душа його ременя просить: вже встала у позу.
Рука його пише, а розум — принизливо спить.
Похмурий поет вже давно не співає під душем —
Проте невгамовно й невпинно псує папірець,
Малюючи кульки й летючих ведмедиків з плюшу,
Що линуть у небо над квітками в формі сердець.
Поет вже й забув, що життя без кохання солоне,
Тож вкотре римує непотріб про згаслий вогонь,
Про те, як в окопі стрімкого стрільця-Купідона
Завмер кулемет, проковтнувши останній патрон.
Та всі ті рядки — лиш невміла заміна любові,
Якої нема. Навіть пристрасть — ерзац в голові —
Поділась кудись! І погладшав митець, не готовий
Позбутись солодкого. Прикро! Така «се ля ві».
Невдаха-поет — у полоні дурного лібідо,
І годі казати, що сниться за сором йому.
Він прагне тенет! Не вагаючись, зрадить собі — та,
На все наплювавши, свій хист запроторить в тюрму
Лише за невірну, химерну примару надії...
Ну що, товариство? Патетика як вам моя?
Чекаєте ще на кінцівку? Втриматись не вмію,
Тож мушу щасливо збрехати: цей лірик — не я.