Мої обійми

Минає час. Пливе поволі
По хвилях втомленого неба
Луна — і линуть наші долі.
Бо все як слід, і все — як треба.
Бо ніжний зміст мого ноктюрну
Тобі вже вкотре до вподоби.
Болить, а отже — не халтурно,
Бо тільки так воно і робе.
Нехай зігріють серед ночі
Мої обійми. В них — тотожність:
Найменше, що віддати хочу.
Найбільше, що віддати можу —
Себе. Без залишку, без решти.
На мить забути застороги,
Та все ще — тихо, обережно...
І окрім нас, нема нікого.