Троянді

Шепоче дощ, одвічний і цілющий,
Що литиме і років через сто.
І вже давно не лічать наші душі
Обірваних червоних пелюсток.
Так чесно і зворушливо — впустити
В обійми. Заохочувати спів,
Що пеститиме смужки оксамиту
У щільному оточенні шипів.
А принци, білі коні чи планети —
То тільки антураж в небесній грі.
Твій хист у переконливості. Де ти
Навчилась, як писав Екзюпері,
Прирученню? Анапести та ямби,
Рядки і рими — то не головне...
Квітуча й бездоганна, як троянда,
Ти знаєш невимовного мене.