Лист (самопереклад)
Нині зошити скрізь безнадійні: біліють, як сніг.
От мій аркуш для тебе — пожовклий, м'який, шорсткуватий.
Як підуть із мереж кіловати — не через несплату,
А від зграї ракет — я продовжу. Наосліп би зміг.
Тож, як справи? Питаю це щиро: цікавість пуста —
То для інших. З опаленням добре? У мене ще топлять.
Не повіриш — второпав, що взимку бувало в Європі
Холодніше: плюс двадцять робив у стіні термостат.
Зігріваюся струнами, вчуся співати «Веди» —
Про ранкове проміння (твої перечитую вірші
й відчуваю його). Ти ще пишеш? Бо тиша — найгірше:
В ній самотність, провина і біль залишають сліди.
Втім, я в гуморі. Певно, нарешті душа спромоглась
Досягти неквапливого ритму листів на папері.
Не жадаю в своєму вольєрі високих матерій,
На рахунках натхнення волію підбити баланс.
Сентименти вже всі на горищі. Як бачиш, мій стиль
Зазнає трансформацій: сьогодні він знов несерйозний.
Може, трохи грипозний та й годі. Підібрана доза,
Терапія працює — дедалі все краще. But still,
Let me say out loud: я тобі дуже вдячний за те,
Що ти є... Кляті пальці тремтять, що поробиш. Помітно?
Не чекаю на відповідь. Серце — у сотому квітні.
Хай же травень тобі дивоцвітом забарвлює степ.