Жовта кухня

Ми не мертві. Вже рік. Негасимий,
Нелегкий, наполегливий факт.
Що там ще майорить? Хіросіма?
Щекавиця? Нашестя комах?

Інші кари — вогнем, сараною?
Вже не вразить весь вирок, як є!
Ми насправді — одні у каное.
З втіхи — «знаю терпіння твоє».

Ми існуємо. Отже, ми — цілі.
Кожний в хижому тирі — мішень.
Хтось прямує на прощу, весілля —
Вже без тіла, на крилах лишень.

У совковій міській забудові —
Сніг і попіл. Зросте хоч трава
Зі скорботи й застиглої крові?
Гнів, а потім — саме «прощавай».

Ми живі. Чотирнадцяте січня...
Вже не страшно. Бо він нас почув
Й розуміє — неназваний слідчий,
Той, що зважив провин досхочу.

Тільки янголів подих над вухом
Ніц не здатний. Не збитий приціл...

Біль в діаметрі жовтої кухні.
Миска. Яблука. Сірі стільці.