Рикошет

Є зустрічі, що не здатні
Забутися крізь роки.
І мушу тобі сказати:
За сутністю ти — з таких,
Що всі захисні споруди
Усміхнено трощать вщент.
Ну що мені ще утнути?
Бо вірш мій — то рикошет:
Незграбний, незрозумілий,
П'янкий, мов хильнув сповна...
Вирує у грудях сила —
Рушійна, не руйнівна.
І слово моє — знаряддя.
Ти чуєш? Гадаю, так.
А відстані не завадять.
Про внутрішнє — не питай.
Я знаю тебе не надто,
Але не підозрюй хіть.
Не з тими перетинався —
Вже досить. Мені болить,
Тож кожен мій вірш — подія.
Ну що, рикошет? Лети!
Отак і пишу — й радію,
Бо вірю, що чуєш ти.