Дивна історія

Доктор Джекіл існує за розкладом. Не самотній,
Не безрадісний, просто у дзеркалі — сіра осінь.
Доктор трохи нудний, звичайний. Подібних сотні.
Не помічений в адюльтері — лише в смолтоці.

Містер Гайд прокидається різко й завжди невчасно:
Вже не той, що раніше, та все ще товкмачить вірші,
Зневажає комфорт, потрапляє в знайому пастку —
Та відмахується від слушних питань «навіщо?»

Втім, і доктору також байдужі ті «кірхе» й «кюхе».
Щодо «кіндерів» — не судилось: навряд чи б виніс.
Доктор здавна озброєний ліками для кукухи,
Тож невтішна невпинність гірчить, як приємний «Guinness».

Містер Гайд віддає перевагу коктейлям з ромом,
Що стають у нагоді в чуваннях його безсонних.
Щоб звертатись до Неї, йому не потрібен номер.
Нездійсненність, як допінг, вживає король френдзони.

Доктор вранці шкодує про зайве. Пігулки й кава —
Ритуал перед звичним поверненням до рутини.
Він волів би забути той погляд її ласкавий,
Він згубився в її волоссі, мов павутинні...

Містер Гайд засинає, як мафія — бо по венах
Розливається вже знеболююча отрута.
Він боїться колись дізнатися достеменно.
Та в зухвалості вірить: пристрасть його почута.