Загублене Різдво

За війною — зима. Звідусіль —
Лиш зневіра й застигла загроза.
Наче зойк всюдисущих сирен,
Завірюха гуде й завива.
За кермом засинають бійці.
Замерзають не стримані сльози,
І звучить безнадійний рефрен:
Ні, не буде назавтра Різдва.

Забарилось? А хто його зна...
Бо ж несила й за рік осягнути
Заподіяних втрат. Не знайти
Для загиблих розплати навік.
За війною не прийде весна —
Адже знову триватиме лютий,
Де знебарвлену злість самоти
Запізнілий труїтиме сніг.

«Закохатись», «майбутнє» — слова,
Що позбавлені знаного змісту,
Позаяк їх зруйновано вщент —
Залишились самі голосні.
Де загублена сутність Різдва,
Не зігріють ялинок намиста.
А під чорним січневим дощем
Десь в окопах не чути пісні.

Знов забракне занедбаних слів,
Щоб вітати Його. Від безсилля
Вже згасає непроханий хист.
Чи було те Різдво взагалі?!
Та чи бачить Він варту бійців,
Що не сплять на оцій, скам'янілій
Під завалами взірваних міст,
Здичавілій, завмерлій землі...